опубліковано 15 черв. 2009 01:58 Andriy Bozhyk
[
оновлено 15 лист. 2009 01:14
]
| 20 червня об 11-00 на стадіоні "Олімп" (що на Набережній) розпочнеться чемпіонат Рівного з регбі-7, візьмуть участь у якому чоловічі та жіночі команди з Рівного, Києва та Кременця. |
опубліковано 5 черв. 2009 07:22 Andriy Bozhyk
[
оновлено 5 черв. 2009 07:21
]
Юнацький турнір з регбі пройшов у шведському місті Трелеборг. Участь в ньому брали представники 5 країн, Україну представляли регбісти Рівного. У віковій групі до 13 років рівняни серед 10 команд були третіми. У групі до 17 років серед 17 команд — шостими.
"Рівне Вечірнє" 18-8-2005 |
опубліковано 5 черв. 2009 07:20 Andriy Bozhyk
[
оновлено 5 черв. 2009 07:20
]
Рівенські юні регбісти повернулися з турніру, що проходив у шведському місті Трелеборг. Це була вже друга поїздка рівнян на змагання до Швеції. У віковій групі U-17 серед десяти колективів з Ірландії, Німеччини, Польщі, Румунії, Латвії та Швеції наші регбісти були восьмими. А ось у групі U-13 рівняни серед 15 колективів посіли п’яте місце.
"Рівне Вечірнє" 19-8-2004 |
опубліковано 5 черв. 2009 07:19 Andriy Bozhyk
[
оновлено 5 черв. 2009 07:18
]
Традиційний турнір з регбі “Кубок посла ПАР” серед юнаків відбувся у Рівному.
На старт змагань вийшли дев’ять команд (три рівненські, три київські, дві львівські і одна кременецька). Боротьба за головний приз тривала три дні на полі Рівненського стадіону технічних видів спорту. Спочатку команди були поділені на три зони, а сильніші зійшлися у фіналі.
Збірна команда ЗОШ №11 та №5 “Школярик-1” у грі за перше місце лише у додатковий час перемогла столичний “Єгер” і виборола головний приз. Третє та четверте місця у київських команд “Локомотив” та “Авіатор”.
Кращими гравцями турніру стали Роман Гук (ЗОШ №15) та Сергій Шакур (ЗОШ №11).
Паралельно результати ігор пішли в залік першості України.
Володимир ПРИСЯЖНЮК
"Рівненська газета" 28.05.2004 |
опубліковано 5 черв. 2009 07:18 Andriy Bozhyk
[
оновлено 15 лист. 2009 01:17
]
Кубок посла ПАР з регбі серед дітей вкотре пройшов у Рівному, цього разу на мототреці. Перемогли у турнірі хлопці 1991-1992 р.н. з рівенської ДЮСШ №4. Також виступали представники Львова та Кременця. Нагородив юних спортсменів, як і торік, секретар посольства ПАР в Україні Юрген Редді.
"Рівне Вечірнє" 19-9-2003
РОВНО. Юные регбисты 1991—1992 г. р. из Львова, Кременца и Ровно оспаривали награды традиционного, уже четвертого турнира «Кубок посла Южной Африки».
Дважды до этого кубком владели львовские команды, один раз — киевский «Егер». В этом году почетный приз остался в Ровно: в турнире победила команда местной ДЮСШ № 4 — «Штурм-5». Львовяне из коллектива «Евко» заняли второе место, а «бронза» досталась кременецкому «Магистру».
За перипетиями соревнований внимательно наблюдал секретарь посольства Южной Африки в Украине Юген Редди, который от имени Чрезвычайного и Полномочного Посла ЮАР в Украине господина Деларея вон Тондера вручал награды — кубки, медали и ценные призы победителям и призерам.
2000 №42 (192) 17-23.10.2003 |
опубліковано 5 черв. 2009 07:09 Andriy Bozhyk
[
оновлено 15 черв. 2009 02:35
]
Регбійний клуб “Рівне” через низку причин не заявився на чемпіонат та першість України-2007/2008. Однак братиме участь у юнацьких змаганнях та регбі-7.
У минулому сезоні РК “Рівне” виборов путівку до вищої ліги, однак потім стало відомо, що через фінансові труднощі він продовжить виступи у першій лізі першості країни.
Після повернення додому з Хмельницького, де наша команда замкнула шістку найсильніших з регбі-7, розпочалася заявочна кампанія на чемпіонат та першість України з великого регбі, який стартує у середині вересня і пройде за новою системою розіграшу “осінь-весна”.
РК “Рівне” на цей чемпіонат не заявлятиметься. За словами головного тренера клубу Ігоря Родзяка, це зумовлено недостатнім фінансуванням, далекими виїздами, відсутністю власного регбійного поля (доводиться грати на непристосованих сільських стадіонах — авт.). Провідних гравців РК “Рівне” запросили у клуби супер- та вищої ліг, де їх виконавська майстерність буде оплачуватись сповна. Зокрема, троє гравців виступатимуть за відому в Україні одеську команду “Кредо-63”.
Через місяць рівненському регбі виповнюється десять років. На цей ювілей уперше РК “Рівне” не братиме участі в першості України з великого регбі, проте зосередиться на юнацьких змаганнях та регбі-7.
Уболівальникам “гри джентльменів” залишається сподіватися, що якщо клубові допоможуть з фінансами, то вже наступного сезону велике регбі повернеться у Рівне.
Віктор ПАВЛЮК
"Рівненська газета" // N 549 від 03.09.2007
“Гра джентльменів” — для мужніх і сильних чоловіків |
опубліковано 5 черв. 2009 06:49 Andriy Bozhyk
[
оновлено 5 черв. 2009 07:13
]
Регбійний клуб “Рівне” став срібним призером чемпіонату України серед команд першої ліги дивізіону Б. Як виявилося, це не єдине цьогорічне досягнення спортсменів.
— За десять років існування клубу цей сезон видався дуже вдалим, — підсумовує головний тренер РК “Рівне” Ігор Родзяк. — Троє наших гравців — Дмитро Цюпик, Костянтин Гурильов та Павло Рожков — потрапили на огляд до тренерів Всеукраїнської федерації регбі. На початку грудня хлопці їдуть до Києва, де почнуть готуватися до Чемпіонату Європи з регбі серед юніорів.
Протягом усього сезону (кінець квітня — початок листопада) команда боролася за чемпіонство у першій лізі дивізіону Б.
— Головними нашими суперниками виявилися ДЮСШ-“Буревісник” (м. Хмельницький) та столичний “Оркі”, — розповідає другий тренер РК “Рівне” Андрій Пєтухов. — За підсумками чемпіонату золотими призерами виявились хмельничани, “срібло” забрала наша команда, а “бронза” дісталася киянам.
Крім того, на початку сезону хлопці 1988-89 років народження вибороли друге місце на чемпіонаті України з регбі серед юніорів. Це було своєрідною підготовкою до Четвертих всеукраїнських молодіжних ігор, які відбувалися в серпні в Одесі. Тоді рівненські регбісти були третіми.
— Цьогорічний сезон виявився дуже насиченим, — згадує 18-річний гравець клубу Богдан Волошин, який уже шість років займається цим видом спорту. — Відпочинку майже не було. Не встигали завершитися одні змагання, як починалися інші. Але, вважаю, відсутність канікул виправдана нашими здобутками. Зараз можемо відпочити та починати готуватися до нового сезону.
Анна ГОТЛІБ
"Рівненська газета" // N 549 від 03.09.2007
На матчі пам’яті тренера Іллі Башти гравець РК “Рівне” Роман Волошин (у центрі) прориває лінію оборони суперника |
опубліковано 5 черв. 2009 06:45 Andriy Bozhyk
[
оновлено 5 черв. 2009 07:15
]
Регбі в нашому місті зародилося, якщо можна так сказати, зненацька і на порожньому місці завдяки кільком ентузіастам.
Один з них — майстер спорту Ігор Родзяк (на фото), який спершу очолював рівненську команду, а згодом став тренером клубу.
— Ігоре, в регбі ти прийшов у зрілому віці, не маючи за плечима ніякого ігрового досвіду. Яким чином складалася твоя спортивна кар’єра?
— Розпочинав, як і більшість хлопчаків, із захоплення. З четвертого класу, перейшовши в спецклас ЗОШ №11, займався баскетболом під наставництвом нинішнього головного тренера БК “Пульсар” Сергія Степановича Шемосюка. Виходило в мене доволі непогано, один час був навіть капітаном збірної області, а коли кілька разів не взяли на змагання, зізнаюся відверто, дуже образився. Грав, вважаю, не гірше багатьох тих, хто їздив на турніри, проте, мабуть, чи зростом для баскетболу не вдався, чи ще щось. У всякому разі, порадившись з татом (він для мене завжди був незаперечним авторитетом), перейшов у легку атлетику до тренера Світлани Павлівни Кадецької.
— І, як це нерідко буває, напевно, від цього лише виграв?
— Не беруся категорично так судити, проте певною мірою вдалося себе проявити. Зокрема, поталанило стати рекордсменом області в бігу на 100 метрів, призером молодіжного чемпіонату України, був п’ятим на дорослому чемпіонаті на дистанції 200 метрів, у складі команди, за яку, до речі, тоді виступав нинішній начальник відділу фізкультури і спорту міськвиконкому Сергій Шевчук, виборов четверте місце в естафеті 4х100 на Спартакіаді народів СРСР. Якось випадково співпало, що 24 серпня в 1991 року мені присвоїли звання майстра спорту СРСР.
— А далі несподівано перейшов у бобслей...
— У 1995 році справді зайнявся бобслеєм, у складі збірної України готуючись до Олімпіади-98. Однак, через відсутність коштів на належне тренування в Нагано так і не поїхали. Щоправда, пощастило в 1996 році виступити бодай на літньому чемпіонаті світу в Монте Карло.
— Якщо проаналізувати твій спортивний шлях, то видається, що ти постійно перебував у пошуку “свого” виду спорту.
— Теж саме сказав батько, коли побачив мене на регбійному полі. А сталося так, що вже після четвертого тренування наша команда поїхала на чемпіонат України-98, де посіла восьме місце. Це стало справжньою сенсацією на турнірі. Втім, особиста моя кар’єра регбіста, на жаль, не склалася, незважаючи на непогані перспективи. Після виступу за збірну України в тестовому матчі з командою Румунії невдовзі зламав руку, після чого, по суті, припинив виступи, як кажуть, у великому спорті.
— Ти не раз посилаєшся на свого тата. Чим, власне, він завоював у тебе таку пошану?
— Батько, Борис Олександрович, сам був спортсменом, призером чемпіонатів України з важкої атлетики, майстром спорту. Свого часу працював на керівних посадах у ДЮСШ, обласних товариствах “Колос”, “Динамо”, “Інваспорт”. А весною 2003 року пішов з життя через два тижні після перемоги в своїй віковій групі на чемпіонаті України з важкої атлетики. Він завжди допомагав мені не лише порадами і моральною підтримкою, а й особисто стежив за моїм здоров’ям — режимом тренування і харчування. Бувало, що напередодні змагань дозволяв мені навіть до школи не йти, знаючи, наскільки для спортсмена вагомий психологічний настрій. Тато, здається, глибше за мене проймався моїми прикростями і щиріше радів за мої успіхи. Зрештою, всім, чого досягнув у спорті, завдячую, передусім, йому.
— Досить стрімко прогресуючи, регбійний клуб “Рівне” раптом знявся з чемпіонату. Чим це зумовлено?
— На перший погляд, через банальну причину — відсутністю коштів на утримання команди. Шкода, звичайно, бо “Рівне” за лічені роки зуміло міцно утвердитися у вітчизняному регбі, постійно посідаючи доволі непогані місця в чемпіонатах України серед команд першої ліги. Проте зняття команди з цьогорічних змагань не свідчить про її розпад. Ми просто віддали своїх гравців, якщо можна так сказати, на підвищення кваліфікації. Так, вісім регбістів нині виступають за львівську команду вищої ліги “ЄСКО” і два за київський колектив суперліги “Авіатор”. До речі, одному з них — Володимиру Меленюку, в цьому році присвоєно звання майстра спорту України.
— Наскільки тобі зараз вдається реалізовувати себе в ролі тренера?
— Скажу відверто, що самому доводиться ще багато чому вчитися, адже в регбі прийшов з легкої атлетики. Проте про успіхи наставника завжди говорять досягнення його вихованців. А виступами своїх підопічних я цілком задоволений. Вони — постійні учасники “Золотого фіналу”, призери першостей у своїх вікових групах. Третій раз поспіль у нинішньому році разом з вихованцями колишнього мого учня Володимира Радчика стали переможцями Кубку посла. До речі, нині у регбійному клубі “Рівне” в чотирьох вікових групах займається майже 180 підлітків та юнаків.
— Спілкуючись з тренерами, здебільшого, доводиться чути нарікання на відсутність умов для занять з юними спортсменами. А ти про це жодним словом не обмовився.
— А хіба “плачем” зарадиш справі? Від цього ж не з’явиться ні регбійне поле, ні комплекти форм, ні м’ячі… Доводиться втішатися тим, що є. Скажімо, дозволяє директор ЗОШ №25 тренуватися на шкільному футбольному полі, і за це дякуємо. Допоміг начальник відділу фізкультури і спорту Сергій Шевчук з придбанням комплекту форми, теж вдячні. Головне для себе, вважаю, що приношу суспільству користь — займаюся фізичним і моральним вихованням дітей, котрі завтра прийдуть на наше місце.
Василь КОПАЧ
"Рівненська газета" // N 193 від 13.06.2005
|
опубліковано 5 черв. 2009 06:42 Andriy Bozhyk
[
оновлено 5 черв. 2009 06:43
]
Традиційний турнір з регбі “Кубок посла ПАР” серед юнаків відбувся у Рівному.
На старт змагань вийшли дев’ять команд (три рівненські, три київські, дві львівські і одна кременецька). Боротьба за головний приз тривала три дні на полі Рівненського стадіону технічних видів спорту. Спочатку команди були поділені на три зони, а сильніші зійшлися у фіналі.
Збірна команда ЗОШ №11 та №5 “Школярик-1” у грі за перше місце лише у додатковий час перемогла столичний “Єгер” і виборола головний приз. Третє та четверте місця у київських команд “Локомотив” та “Авіатор”.
Кращими гравцями турніру стали Роман Гук (ЗОШ №15) та Сергій Шакур (ЗОШ №11).
Паралельно результати ігор пішли в залік першості України.
Володимир ПРИСЯЖНЮК
"Рівненська газета" // N 39 від 28.05.2004 |
опубліковано 5 черв. 2009 05:16 Andriy Bozhyk
[
оновлено 5 черв. 2009 05:17
]
Говорят, успех любого дела почти полностью зависит от человека, который взялся его организовывать. Это достаточно спорное высказывание, во всяком случае, полностью подходит к истории развития регби на Ровенщине.
Этот вид спорта, практически неизвестный у нас, весьма популярен в мире, и в него играют миллионы людей в самых разных странах. Однако традиция — есть традиция, и на Ровенщине этот экзотический вид спорта вряд ли бы получил сколько-нибудь серьёзное распространение, если бы не энтузиаст из Южно-Африканской Республики Дерк Гиман.
Этот тридцатилетний миссионер, приехавший несколько лет назад на Ровенщину по приглашению одной из религиозных конфессий, кроме своей основной проповеднической деятельности, занялся и популяризацией регби. По его словам, всё получилось достаточно неожиданно. Среди жителей ЮАР регби является самым массовым видом спорта, намного более любимым, чем, например, футбол. Будучи на родине социальным работником и помогая неблагополучным семьям, Дерк в качестве одного из методов социальной реабилитации использовал спорт. Именно он, по мнению молодого южноафриканца, даёт возможность более эффективно возвращать трудных подростков к нормальной жизни.
Первую регбийную команду в Ровно Дерк Гиман создал в 1997 году. Тогда было особенно трудно — не хватало формы, правила игры были неизвестны её участникам, да и сам овальный мяч — главный инструмент регби — вызывал удивление у ровенских мальчишек, привыкших играть на пустырях в футбол. Начались поиски спонсоров, способных оплатить форму и спортивные аксессуары, поиск нормального стадиона, где можно было бы тренироваться.
Дерк Гиман не любит рассказывать о трудностях и неудачах. Однако первые его шаги на тренерском поприще были весьма непростыми. Потом произошло чудо: ровенские пацаны вдруг «заболели» регби. Заниматься им стало модно и даже престижно. Количество желающих играть в эту новую для нашей страны игру стало превышать физические возможности тренера — любителя из ЮАР. И тогда Дерк Гиман создал своеобразные курсы тренеров, на которых сам готовил из своих питомцев руководителей команд. О масштабах увлечения этой игрой в регионе говорит тот факт, что из шестнадцати детских команд по регби в Украине — восемь из Ровно. Всего же количество регбийных команд в регионе превышает два десятка.
При всём этом материальной выгоды у энтузиаста из ЮАР нет. Свой поистине подвижнический труд Дерк Гиман объясняет просто и для нас весьма странно: «Самое приятное в жизни, когда видишь, как дети, которые не видели овального мяча, начинают играть на хорошем уровне и им удаётся достичь успехов». Наверное, в этом суть: радоваться, когда твой труд делает счастливыми людей вокруг тебя.
"День" №122, среда, 12 июля 2000 |
|
